Пошук навчальних матеріалів по назві і опису в нашій базі:

: 141. 32 Залужна А.Є., к філос н., доцент, Ткачук Л. О., ст. 3 курсу феіП




101.64 Kb.
Назва: 141. 32 Залужна А.Є., к філос н., доцент, Ткачук Л. О., ст. 3 курсу феіП
Дата конвертації19.08.2013
Розмір101.64 Kb.
ТипДокументы
Зміст
Проблема свободи
Французькі мислителі Сартр та Камю
Свобода для А.Камю і Ж.-П.Сартра
В останній чверті ХХ століття
Гуманістична психологія
УДК 241:141.32
Залужна А.Є., к.філос.н., доцент, Ткачук Л.О., ст. 3 курсу ФЕіП

(Національний університет водного господарства та природокористування,

м. Рівне)
ФЕНОМЕН СВОБОДИ В КОНТЕКСТІ НОВИХ СВІТОГЛЯДНИХ

ОРІЄНТАЦІЙ
Класична філософська традиція репрезентувала раціоналістичну концепцію свободи, яка в ХХ ст. трансформувалася в дещо інші аксіологічні засади, з домінатою особливої цінності людського буття. Концепція свободи в контексті нових світоглядних реалій утверджує нового суб’єкта свободи як особистість, з її духовним розвитком та здатністю до творчості, але через заперечення вищих смислів, що може зумовлювати руйнацію справжньої свободи .
The rationalistic conception of freedom in the philosophical searches of the XX century was in some amount revised. The phenomenon of freedom in the context of the modem world-viewing realizations confirms the new subject of freedom – the individual, with its spiritual development, high moral responsibility and ability to create.
Свобода є способом буття людини в світі, її метою і призначенням. Вона стає суттєвою характеристикою людини та її існування, осільки передбачає можливість особистості мислити і діяти у відповідності до власних бажань без будь-якого зовнішнього тиску, але з врахуванням об’єктивних обмежень. Повноцінна в моральному відношенні свобода сприяє самовизначенню суб’ єкта в позитивному сенсі, з обмеженням власної сваволі, орієнтації на вищі загальнолюдські цінності та смисли. І тому, в прагненні до свободи, людина повинна залишатись в межах легітимності, недопускаючи несправедливості по відношенню до інших.

^ Проблема свободи завжди була в центрі уваги філософів, політологів, правознавців та інш. Нині маємо близько двохсот визначень свободи, що засвідчує її багатовимірність те неоднозначність. В історії розвитку філософії велика кількість теоретичних напрацювань ідей свободи стали загальновизнаними. Однак, людство, вступаючи в нову фазу свого соціокультурного розвтику, потребує переосмислення традиційних понятть та зміни світоглядно-філософської парадигми й актуалізує подальший розгляд цього феномену.

Філософія свободи людини була предметом міркувань Спінози і Декарта, Канта і Гегеля, Шопенгауера і Ніцше, Сартра і Камю, М Бердяєва і В. Соловйова. В запропонованій праці буде здійснено аналіз вже напрацьованих в історико-філософській традиції різноманітних підходів до проблем свободи в житті людини та суспільства, з особливим акцентом переосмислення традиційних понять в контексті нової світоглядної та соціокультурної парадигми.

Сутність феномену свободи можливо прослідкувати в ракурсі двох протилежних філософських підходів: фаталізму та волюнтаризму. Фаталізм визначає початково весь хід та спрямованість людського буття, пояснюючи це долею, роком, або детермінізмом замкненої системи, в якій кожна послідуюча подія обов’язково пов’язана з попередньою. Витоки фаталізму у тверджуються ще в античній філософії. Адже космоцентричний характер античного світобачення, з сприйняттям космосу як втілення порядку, довершеності і краси формує вимогу слідування людського життя космічній гармонії і досконалості. Втілений Логос (Розум) – це космічний світопорядок, який по відношенню до людини виступає роком (долею). А тому, людина сприймає будь-які події свого буття як переднакреслення космічного універсуму, як космічний світопорядок, якому потрібно лише підпорядковуватись. Космічна закономірність панує над світом, вносячи сенс в природне і суспільне буття. У праці “В лабіринтах свободи” І.В.Бичко зауважує про післясократичний перехід фатуму в античній філософії у необхідність, яку потрібно пізнати, а в цьому і проявляється свобода людини, адже, “…що не трапилось, повинно було б трапитися. І в цьому – свобода” [1;39].

В основі філософських концепцій свободи Сократа і Платона лежить переконання, що лише розум здатний визначити істину, добро, справедливість. Він постає вищим критерієм щодо обмеження свободи інших. Така позиція згодом породжує низку проблем, хто має визначити критерій раціональності. Й право на статус вищого раціонального арбітра одержує, або окрема людина, або державний орган, або група осіб, наділена певними повноваженнями. Відбувається процес теоретичного виправдання авторитаризму та деспотизму, адже лише окремі люди можуть піднятися до рівня раціонального усвідомлення законів необхідності.

Проблема співвідношення свободи та необхідності є однією з найважливіших філософських проблем. Вже Спіноза, долаючи дуалізм свободи і природи Декарта, приходить до думки, що свобода у своєму істинному значенні не тільки не протистоїть природній необхідності, а тотожна їй. Узгодженість необхідності й свободи стає принципово можливим саме через те, що вони в своїй основі суть одне. Істинна свобода, доводив філософ, і є необхідність, а істинна необхідність є свобода. Для Спінози, людина володіє лише ілюзією свободи, оскільки усвідомлює свої бажання, а не мотиви. В праці “Етика” філософ зазначає:“В душі не має ніякої абсолютної або свободної волі; але до того чи іншого душа визначається причиною, яка в свою чергу визначається другою причиною, та – третьою і так до безкінечності”[2;146]. Те, що для Канта та інших філософів є доказом людської свободи, спіноза пояснює наслідком самообману, оскільки ми лише думаємо, що вільні у своїх бажаннях.

У Фрейда та К.Маркса одночасно детерміністські і недетерміністські теорії. З одного боку, у них людина детермінується законами, причинами і наслідками, з іншої – вона може створити сферу свободи і розширювати її за допомогою розширення свідомості. Передумовою для звільнення від необхідності “…у Фрейда виступає усвідомлення неусвідомлених , а у Маркса – соціально-економічних сил і класових інтересів”[3;91].

Іншою концепцією свободи є волюнтаритзм. Волюнтаризм передбачає головною засадою людського буття волю як первинною над всіма проявами духовного життя. В цих концепціях, на перший план виходять не проблеми співвідношення свободи і необхідності, а спроби вийти за межі моралі, релігії та інших способів регуляції суспільного буття. Волюнтаристські тенденції притаманні для філософії Шопенгауера та Ніцше. Ніцше проголошує початок нової культури, що дістане назву трагічної. Відродження трагічної культури детермінує до апеляції емпірично-речовинного світогляду досократизму, з явною перевагою діонісійного начала. Феномен діонісійства, знищений сократівською раціоналістичною етикою, розглядається в якості прозріння людства, звільнення від будь-яких моральних цінностей і обов’язків, які засвідчують, на думку Ніцше, лише занепад і збідніння життя.

Зазначена ретроспективна парадигма характеризується цілковитою ліквідацією суб’єктивності, знівельованої в єднанні людини з людиною, повернених у наркотичному сп’янінні до лона природи, й у злитті з універсумом загалом у моменти чуттєвих екстазів. Адже оргійні святкування діонісійного культу супроводжувалися необмеженою статевою розбещеністю, “… тут спускалося з ланцюга саме дике звірство природи … огидливого змішання сластолюбства і жорстокості” [4;474]. Ось для Ніцше діаметрально протилежна християнству оцінка життя, яку філософ дефінує діонісійством, пояснюючи: “Як було назвати її? Хто може знати справжнє ім’я Антихриста? Ім’ям одного з грецьких богів я назвав її діонісичною” [4;462].

Й пророкування Ніцше щодо ренесансу діонісійного “божества” стали реальністю, оскільки Діоніс античної трагедії з уречевленням людської сутності відроджується в кінці XIX століття в трагедії абсурду, з іманентними аспектами людини-маси та її антиподу-надлюдини як наслідку прерогативності свободи. Пантрагічні засади абсурдності людського існування й нігілістичні тенденції, що безпосередньо випливали з “смерті Бога”, зрозумілого в сенсі ліквідації абсолютів, ідеалів та цінностей, з особливою гостротою піднімаються французьким екзистенціалізмом.

^ Французькі мислителі Сартр та Камю не ставлять мету пропагування аморальності, адже у своїх філософських пошуках намагаються формувати особистість моральнісну, називаючи себе моралістами, та, на жаль, без стійких моральних норм і релігійних цінностей конкретні вчинки індивідів є свідченням дикої сваволі. Й тому герої творів Ж.-П.Сартра і А.Камю набирають характеристик безпощадних титанів, що знищують, вбивають у спробах утвердження себе “по той бік добра і зла”, з абсолютною впевненістю у свободі дій власного беззаконня, виходячи з ідеї, що “екзистенціалізм - це ніщо інше, як спроба зробити всі висновки з послідовного атеїзму” [5;344]. Французькі філософи не апелюють до Вищої інстанції, як це здійснює релігійний екзистенціалізм, а вдаються до пояснення людини, виходячи з неї самої. Умовою і способом самореалізації індивіда стає свобода, а свобода - це екзистенція, яка, в свою чергу, приречена бути вільною й вимушена сама вибирати і вирішувати.

^ Свобода для А.Камю і Ж.-П.Сартра набуває виразу вагомої ціннісної установки й моральнісним вважається нічим не детермінований вибір вже тому, що він вибраний, з особливою акцентацією у Ж.-П.Сартра відповідальності за всі вчинки. Ще Ф.Ніцше великі надії пов’язував з розвитком багатообіцяючої свободи людини. Погляди французького екзистенціалізму синтезуються з ніцшеанською філософією “волі до влади”, найбільшим противником якої німецький філософ вважав християнську догматику, яка впроваджує, на його думку, в життя мораль слабких. Оскільки людина є істотою, що пристрасно бажає свободи, тому повстає проти всіх стримуючих обмежень, що проектує її в площину свавілля, а отже, і несвободи. Свобода виявляється страшним перевертнем, і не маючи під собою глибинної основи, в будь-який момент здатна до модифікації в беззаконня. А байдужість до будь-яких вчинків у філософії А. Камю та Ж.-П. Сартра, оцінених у модусі усвідомленості людиною свободи, та відповідальності, у світі хаотичному і абсурдному, за своєю суттю є переломним моментом трансформації свободи в свою протилежність. Адже почуття абсурду, коли з нього беруть правила дії, робить вбивство просто пересічним явищем, а тому істина гіркої правди міститься в зауваженні Ф.Достоєвського: “Ніщо і ніколи не було для людини і для людського суспільства нестерпнішим за свободу” [6;165]. Закинутість людини в існування, яке оточує Ніщо, надає філософії екзистенціалізму мотивів трагічності з акцентацією відчуття Абсурду у А.Камю і нудоти у Ж.-П.Сартра. Оскільки людина нічого не знаходить поза собою, тому, відповідно, не може розраховувати на будь-яку допомогу. Так, абсурд у А.Камю розглядається як переживання фундаментальної відчуженості людини в світі, одвічного розладу і єдиного зв’язку між людиною та світом. А відсутність смислу відкриває у Бутті новий вимір - трагічний, з притаманною ідеєю масовизації та уречевлення людської істоти із стереотипізованою і стандартизованою свідомістю, людини, яка, відірвавшись від Бога, залишається наодинці з речами і сама стає річчю серед них. Відчуття боговтрати стимулює безсенсовитість і занепад моральних цінностей і, як справедливо з даного приводу зауважує С.Великовський, “...на місце заборони потрапляє свавілля, на місце перебування благодаті - вигнання, а на місце провидіння - незбагненний хаос” [7;40]. І людина як єдина істота, що потребує смислу, взявши на себе відповідальність за весь світопорядок, приходить до висновку непосильності цієї ноші. Відчуття абсурду є відправним початком, тобто тим первинним почуттям, що стає основою підняття рівня свідомості до розуміння проблем сучасності. А.Камю розвиває ідеї абсурдної людини. Однак в абсурді важко було знайти щось, що обмежує свавілля. Французький мораліст, утверджуючи цінності людини, приходить до висновку її невинності, адже, на думку А.Камю, на людині немає гріха і єдиним критерієм для оцінки існування виступає аутентичність вибору. .Ніцше великі надії пов’язував з розвитком багатообіцяючої свободи людини. Погляди А.Камю синтезуються з ніцшеанською філософією “волі до влади”, найбільшим противником якої німецький філософ вважав християнську догматику, яка впроваджує в життя мораль слабких. Оскільки людина є істотою, що пристрасно бажає свободи й тому, з метою захисту своєї самості, постає проти всіх обмежень, що стримують і проектують її в площину свавілля, а отже, - і несвободи.

Свобода, не маючи під собою глибинної основи, в будь-який момент здатна до модифікації в несвободу. І байдужість до будь-яких вчинків у А.Камю, оцінених у модусі рівня усвідомленості свободи, а також відповідальності, у світі хаотичному і абсурдному по своїй суті, є тим переломним моментом трансформації свободи в свою протилежність, адже почуття абсурду, коли з нього беруть правила дії робить вбивство просто байдужим. Свободу найбільш широко, на думку А.Камю, здатний реалізувати бунт, адже бунтар потребує для себе тільки свободи. Однак, вбачаючи в свободі особистості вищу життєву цінність, французький мораліст все ж таки розглядає існування людини як драму свободи. Рецензуючи роман Ж.-П.Сартра “Нудота”, він відзначає, що виявлення абсурду є лише початком, а більше всього важитимуть його наслідки й правила поведінки, які з нього випливають. А приклади абсурдних героїв засвідчують нівеляцію універсальних етичних норм і жорстоке свавілля. Власне, уже в “Міфі про Сізіфа” А.Камю накреслює шляхи виходу з абсурду, але цілковито заперечуючи погляди С.Кіркегора, Л.Шестова, К.Ясперса, дифінуючи метафізичний стрибок до Абсолюту через стінки абсурду “філософським самовбивством” та замутнінням ясності.

^ В останній чверті ХХ століття з являються концепції, в яких формуються варіанти самореалізації людини, не лише як спосіб досягнення особистістю певного типу саморозвитку, ай як форма адаптації до лавин змін, які супроводжують процес переходу людства до суперіндустріальної цивілізації. про це зазначають як соціологи (Е.Тоффлер, Д.Белл, Ж.Еллюль, Й. Масуда), так і психологи (К.Роджерс, А. Маслоу, Е. Фромм, К. Юнг), які пов язують можливість виживання людства безпосередньо з формуванням у людини здатності до творчої адаптації.

^ Гуманістична психологія є немовби третім етапом розвитку психоанолізу, що усуває недоліки класичного біхевіоризму і класичного психоаналізу. З точки зору класичного психоаналізу, людина за своєю сутністю – істота ірраціональна, і якщо не контролювати її імпульси, то це призведе до руйнування як її самої, так і суспільстав загалом. Біхевіоризм виходить із того, що поведінка людини цілком регулюється зовнішніми факторами і свободи індивіда як такої не існує. Гуманістична психологія наголошує на наявності і бажаністі людської свободи. Те, що попередній психоаналіз виявляв у людині ворожість і антисоціальні імпульси, які він вважав глибинною природою людини, з позицій гуманістичної психології розглядається по-іншому. Навпаки, подальші дослідження, зокрема виявляюча терапія, довели, що після проведення такої терапії у людини підсилюється творче начало, доброта, альтруїзм, а тому, можна припустити, що ці якості є більш глибокими і природними, ніж ті, які пов’язані з антисоціальною поведінкою. Так А Маслоу намагається визначити деякі характерні ознаки, властиві людям, котрі досягають трансцендентних станів. Для них вищі переживання стають найвищими цінностями в їхньому житті. Вони сприймають світ сакрально, тобто вміють бачити священне в повсякденних явищах. Ці люди також схильні бачити прекрасне в навколишньому світі.

Таким чином, в контексті нових світоглядних орієнтацій, саме свобода набуває дещо іншого, в порівнянні з класичними тенденціями, значення. На перший план виходять проблеми не співвідношення свободи і необхідності, не варіанти обмеження свободи, скільки проблема самореалізації людини, її самовизначення та самозвільнення. Це – своєрідна практика існування, в якій людина здійснює право вибору життєвого шляху. Однак, в філософії французького екзистенціалізму свобода, не маючи під собою глибинної основи через заперечення релігійних, моральних та соціальних цінностей, в будь-який момент здатна до модифікації в несвободу. Свобода, отримана шляхом ліквідації вищих загальнолюдських смислів та ідеалів, осягається в стані тривоги, з відчуттям засудженості на свободу, закинутості в її тенета з жорстокими вимогами відповідальності, тому переживається як страшений тягар та джерело страждань.

1.Бычко.И.В. В лабиринтах свободы,-М.,1976.-240с. 2.Спиноза Б.Этика.-СПб.:Азбука,2001.-352с. 3. Фромм Э.Душа человека.-М.:Республика, 1992.-430с. 4.Ницше Ф. Рождение трагедии или Эллинство и пессимизм. – МН:ООО Попурри, 1997. - С. 453-591. 5.Сартр. Ж.-П. Экзистенциализм – это гуманизм //Сумерки богов. – М.: Политиздат, 1990. – С. 319-344. 6. Достоевский Ф. Братья Карамазовы. - М.: Художественная литература, 1985.-512с. 7. Великовский С.Грани «несчастного сознания». - М.: Искусство, 1973. - 239 с.




Додати документ в свій блог або на сайт

Схожі:

: 141. 32 Залужна А.Є., к філос н., доцент, Ткачук Л. О., ст. 3 курсу феіП iconПрограма курсу “Соціальна філософія” Викладач канд філос наук, доцент Козловський В. П
Метою курсу є поглиблене вивчення особливостей формування, структури І функцій суспільства, значення культури та історії в творенні...

: 141. 32 Залужна А.Є., к філос н., доцент, Ткачук Л. О., ст. 3 курсу феіП iconМетодичні рекомендації до самостійної роботі з курсу “Психодіагностика”
Програма І методичні рекомендації до самостійної роботи з курсу «Психодіагностика» для слухачів за спеціальністю 040. 101. «Психологія»,...

: 141. 32 Залужна А.Є., к філос н., доцент, Ткачук Л. О., ст. 3 курсу феіП iconПрограма курсу “ Релігієзнавство” (для студентів Наукма, бакалаврський рівень навчання) Викладач кандидат філос наук, доцент Головащенко Сергій Іванович
Значне місце посідають питання суспільного функціонування релігії, насамперед як нормативної системи, вплив її на культуру, мораль,...

: 141. 32 Залужна А.Є., к філос н., доцент, Ткачук Л. О., ст. 3 курсу феіП iconПрограма курсу “ фіософія мови” для студентів IV курсу факультету гуманітарних наук Викладач канд філос наук, доцент, Навроцький Володимир Вячеславович
Курс має на меті поглибити розуміння природної мови, штучних мов І мови філософії. Даний курс є прямим продовженням філософської...

: 141. 32 Залужна А.Є., к філос н., доцент, Ткачук Л. О., ст. 3 курсу феіП iconПроблеми І перспективи контролю якості аудиту в україні у статті розглядається закордонний досвід організації контролю за якістю надання аудиторських послуг та можливості його впровадження в Україні
Суха О. Р., к е н., доцент, Марчук О. В.І ст. 4 курсу феіП (Національний університет водного господарства та природокористування,...

: 141. 32 Залужна А.Є., к філос н., доцент, Ткачук Л. О., ст. 3 курсу феіП icon: 008 Новічков Г. В., к філос н., доцент
Аналізуються зміст, історичні форми, технологія та соціально-політична роль популізму

: 141. 32 Залужна А.Є., к філос н., доцент, Ткачук Л. О., ст. 3 курсу феіП iconРобочий тематичний план курсу " Філософія-2" Викладач Ірина Андріївна Бондаревська, доктор філос наук., доцент 26 год лекцій 2 зал бали 24 год семінарські 1 письмова робота
Метод проведення семінарських занять включає: тезисний виклад суті проблеми, коментування текстів, вільний обмін думками, дискусію....

: 141. 32 Залужна А.Є., к філос н., доцент, Ткачук Л. О., ст. 3 курсу феіП iconУкраїни та умовам ects/ кмсонп виконала ст. 5 гр. 3 курсу феіп мазурчук О. П. Консультант ст вик. В. Д. Шибуня Рівне 2008
Організація маркетингових досліджень ринку та підприємства (на прикладі ват “Володимир-Волинський цукровий завод”)”

: 141. 32 Залужна А.Є., к філос н., доцент, Ткачук Л. О., ст. 3 курсу феіП icon12.ІІ. 1943, с. Липовеньке Голованівського р-ну, Кіровоград обл.) філософ, канд філос наук (
Лисий василь Прокопович (12.ІІ. 1943, с. Липовеньке Голованівського р-ну, Кіровоград обл.) – філософ, канд філос наук (Теоретичне...

: 141. 32 Залужна А.Є., к філос н., доцент, Ткачук Л. О., ст. 3 курсу феіП iconОпис навчальної дисципліни Витяг з робочої програми навчальної дисципліни
Розробники: доцент кафедри теорії та історії культури, к філос н. Ліщинська О.І

Додайте кнопку на своєму сайті:
windocs.com.ua


База даних захищена авторським правом ©windocs.com.ua 2013
звернутися до адміністрації
windocs.com.ua
Реферати
Автореферати
Методички
Документи

опубликовать
Головна сторінка